Народні умільці. Плетіння

Плетіння одне з найдавніших ремесел. Воно виникло, як  і кераміка, раніше, ніж обробка дерева, металу, які потребували відповідних знарядь виробництва. Розвитку плетіння сприяла і наявність у достатній кількості матеріалу. Міцні і гнучкі саджанці горіха використовувались для плетення огорож, лоза – для виготовлення кошиків, бочок, меблів. З соломи виготовляли бочки для зерна, килими для господарських потреб, головні убори, а з рогозу – плели килимки під ноги та на стіни, полотна для решіт, пантофель.
Віками нагромаджувались технічні прийоми обробки матеріалу для плетення, уміння використовувати його практичні можливості та художні особливості.

Залежно від матеріалу, художнє плетіння поділяють на лозоплетіння, рогозоплетіння  та соломоплетіння. Мова піде саме про соломоплетіння.

Соломою покривали дахи будівель, годували худобу і підстеляли нею в хлівах. Солома “взувала й одягала” селян, утеплювала їхнє житло і служила їм постіллю.  З неї люди навчилися виготовляти брилі, кошики, килимки, мати для утеплення дверей у хлівах.

Соломоплетіння було відоме всім хліборобським народам задовго до появи ткацького й гончарного ремесла. Селяни вірили, що в соломі є сила родючості, благотворна здатність впливати на хід селянського життя. Тому соломі належала важлива роль у хліборобській обрядовості. Солома завжди була пластичним матеріалом для створення різних обрядових атрибутів і прикрас, у яких яскраво й образно виявились фантазія і майстерність селян.

Під час жнив у європейських народів скрізь існували звичаї прикрашати перший і останній сніп, зібраний із поля, сплітати з хлібних колосків вінки, залишати на ниві заплетеними останні колоски. Цим діям надавали магічного змісту. Із часом обрядові атрибути жнив набували символічного значення, ставали прикрасами. Народжувались нові способи і вдосконалювались традиційні прийоми соломоплетіння.

Часто колоски складно сплітали між собою, прикрашали квітками, стрічками. Слов'яни називали цей пучок колосків «бородою» або «божою бородою». Багатьом народам відомий спосіб заплітати його за принципом вінка, у вигляді зігнутого наполовину квадрата, з боків якого відходять колоски, що справді нагадують бороду.

Уявлення селян, що в останнім снопі присутній дух хліба, який може втілюватися в образі людини чи тварини, знайшли своє вираження в солом’яних опудалах. Селяни вірили, що дух хліба, який виганяють з поля під час жнив, може взяти образ собаки, вовка, зайця, півня чи інших тварин. Зберігали ці опудала над дверима дому до наступних жнив.

У XIX ст. обрядові атрибути жнив набули стилізованих декоративних форм, їх виконували за допомогою складних прийомів соломоплетіння. Так, останній сніп, який зберігали вдома, почали замінювати підвісними прикрасами, сплетеними з його стебел. Виготовляли жнивні підвіски у формі бурульок з колосками. За формою вони нагадують снопик зжатого хліба, перев'язаний стрічками, або ляльку. Вони виплітались способом витої об'ємної плетінки, який відомий багатьом народам і належить до основних у соломоплетінні.

Форми жнивних прикрас і прийоми їх плетіння надзвичайно різноманітні. Художньо сплітали з соломи хатки, які підвішували під іконами замість дожиночного снопа. Набули розповсюдження жнивні букети, які зберігали в домашніх вівтарях і церквах як символи родючості. В Англії та Ірландії їх оформляли у вигляді вінка з колосків, центр якого прикрашався ромбом або хрестом, виплетеним із соломи.
Із соломи майстерно плели також інші вироби: хрести, серпи, піраміди, лічилки, якорі.

Обрядові традиції жнив, наявність соломи сприяли розвитку колективної народної творчості соломоплетіння. Обрядова творчість, пов'язана із соломою, представляла матеріальну й духовну культуру землеробів, закладала основи соломоплетіння, сформувала основні ремісничі й художньо-образні прийоми цього виду народного декоративно-прикладного мистецтва.

Солом'яні Царські врата в білоруських церквах кінця XVIII - початку XX ст. були одним із довершених творінь народного мистецтва. В іконостасах солома була не лише декоративним матеріалом, але й несла в собі аграрну символіку, той же зміст і значення, що й дожиночний сніп у селянській хаті.

Широке застосування мали побутові предмети (посуд і кошики для зберігання зерна та муки, перенесення предметів, збору грибів та ягід). З другої половини XIX ст. солом'яні вироби почали продавати на ринках. У виробах народних майстрів помітний своєрідний художній смак, відчуття ритму й гармонії.

Довершеність форм, плавність контурів, графічний ритм горизонтальних джгутів (скрутнів) соломи і діагоналей перетяжок, що ясно читаються на світлому фоні соломи і декоративно збагачують фактуру повер­хні, висока майстерність виконання — усі ці якості свідчать про те, що плетені зі соломи предмети належать до творів народного декоративного мистецтва. У них сконцентрований досвід багатьох поколінь, які досконало пізнали декоративні й пластичні властивості матеріалів та характер­ні для цієї техніки закони формоутворення.

Цим рідкісним ремеслом займається чудова, енергійна жінка–мати, жінка–берегиня Марія Сергіївна Гейло  (Марчук).
Вперше з цим видом мистецтва познайомив її дідусь ще у шестирічному віці. Уже тоді маленькі ручки Марійки робили перші вдалі спроби — витинали узори. Так і зародилась у юній душі любов до плетива. Саме вона, а ще велике бажання вчитись допомогли здолати труднощі нелегкого дитинства, знайти свою стежину, по якій впевнено іде Марія Сергіївна уже багато років подружнього життя.

Коли Марія Сергіївна навчалася в середній школі, перша вчителька Марія Фотівна на уроках праці зуміла прищепити ще більшу любов до плетива з соломки. Пізніше роки навчання у Волинському державному університеті ім. Лесі Українки та Київському інституті на факультеті олігофренопедагогіка.
      Сьогодні Марія Сергіївна — вчитель-дефектолог дитячого будинку «Сонечко». Поряд з улюбленою професією, яка вимагає багато уваги, вміння та знань в роботі з дітьми, займається і улюбленою роботою - плетивом.
Цьому ремеслу навчає діток «Сонечка».  Вони уже освоїли ази клопіткої, цікавої праці і роблять прості та складні аплікації. Ці заняття сприяють всебічному розвитку дитини, а ще посилюють творче мислення, власну фантазію. Часто Марія Сергіївна згадує своє рідне село Солов'ї, що у Старовижівському районі. Йому присвятила велику картину «Моє село».

З вчителями та вихователями садочків міста проводить тематичні семінари-практикуми «Зустріч з мистецтвом». На фото: М. С. Гейло (перша зліва) з працівниками та вихованцями дитячого будинку «Сонечко».

У її творчому доробку власні вироби — вази, кошики, казкові герої. Найбільшу колекцію становлять ромашки польові, троянди, бузок, а улюбленій квітці хризантемі майстриня присвя­тила безліч картин. Саме ці картини експонувались на виставці в районній бібліотеці для дорослих, дитячому будинку «Сонечко», на обласній виставці декоративно-прикладного мистецтва, під час обласного творчого звіту аматорських колективів району, присвяченого 10-й річниці незалежності України.

Золоті руки Марії Сергіївни Гейло творять чудеса. Вона поки що єдина майстриня нашого краю, хто чудово володіє плетивом з соломки. Найбільше її бажання — організувати курси, щоб передати свою майстерність дітям, залишивши добрий слід на землі.