Народні умільці. Бондарство

Бондарне виробництво – традиційне українське ремесло, виготовлення із дерев'яних клепок бочок, чанів, діжок, барил, відер, цебрів тощо.

В минулому бондарне виробництво основане було виключно на ручній праці. Тепер у бондарному виробництві застосовуються спеціальні верстати: клепкостругальні, уторні (за допомогою яких вистругують клепки і вирізують в них пази для вставляння дна), дновирізні, обрученасаджувальні та ін. Порівняно новим видом бондарного виробництва є виготовлення фанерних бондарних виробів за допомогою склеювання основних елементів їх з трьох і більше шарів шпони. Щоб бондарним виробам надати більшої вологонепроникності, їх іноді покривають всередині емаллю, а зовні – олійними або емалевими фарбами. Поширення металевої тари в багатьох галузях витіснило бондарні вироби, але поки що вони посідають важливе місце в господарстві і побуті. Бондарство – один із видів українських народних деревообробних промислів.

Народні умільці були добре обізнані з якостями різних порід дерева, володіли секретами бондарства, тому їхні вироби відзначалися міцністю, довговічністю, химерністю різьблення, вишуканістю прикрас та орнаментування. Бондарство – пов'язане з виготовленням місткостей – бочок, діжок, барил, цебер тощо. Порівняно з теслярством та іншими деревообробними промислами бондарство на Україні поширилося пізніше, проте швидко набуло значного розвитку, особливо на Поліссі. Українські бондарі добре розумілися на різних сортах дерева і добирали їх конкретно для кожного виробу. Зокрема, ті, що призначалися для рідин, виготовлялися з твердого дерева, звичайно дуба. Асортимент бондарських виробів був широким і різноманітним. Це ремесло вимагало неабияких навичок і майстерності. Наприклад, прорізання пазів у клепках при вставлянні днищ було досить складною технічною операцією. Те ж стосується і скріплювання клепок дерев'яними або залізними обручами. Крім звичайного столярного інструмента, бондарі користувалися уторником (кривим стругом), розмірячем, шерхебелем. Володіли вони й початками геометрії: зокрема, радіус дна діжки обчислювали шляхом поділу величини її окружності на шість.

Поширення металевого посуду та начиння призвело до занепаду бондарства, хоч потреба у дерев'яних місткостях, що надають специфічного смаку солінням, медам, квасам, сокам та іншим напоям, залишається незадоволеною.

Село Городище славиться на всю Україну майстрами бондарної справи, умілі, роботящі руки вершать дива із деревини. Діоген, древній мудрець, кажуть, жив у бочці. Щастя та сенс існування, – доводив він, – в обмеженому просторі. А чим не затишна квартирка? Тепло, сухо та ще й жодного кутка – простір хоч і обмежений, проте без початку та кінця... Якби нині були послідовники Діогена, то до бондарів у село Городище, що у Ківерцівському районі на Волині, була б до-о-овжелезна черга. Але добротними дубовими бочками забезпечили б тут усіх. Адже живуть у Городищі люди тихі, добрі, щирі, гостинні й напрочуд цікаві, майстри своєї справи, з якими ми поспілкувалися. В Городищі таких людей багато. Живуть вони серед лісу і лугових трав ніби й непомітно, тихо. Встають разом з півнями, лягають, коли лелеки на гніздах уже не клекочуть.

Бондарі – то люди славні,
Праця й труд їхні немарні.
Вони умілими руками
Вміють диво враз створити,
Що й не передать словами.
Та праця ця дуже важка,
І громіздка, і гучна,
А навіть дуже клопітна.
Це ж скільки в бочечку маленьку
Потрібно вкласти праці,
Щоб зробить таку гарненьку!
Тому бондарство бережімо,
Й понині ми його славімо.

 

Бобик Ольга
учениця 8 класу
Городищенської СЗШ

Своїм досвідом ділиться Подзюбайчук Іван Іванович, 1925 року народження:

Подзюбайчук Іван Іванович"Вважайте, все своє життя займаюся бондарством. А мені вже - 82 роки. В шість років я пас свиней. Одного разу мій дід Микита дозволив мені колоти дуба на клепки для цебрика. Мабуть, у мене не погано виходило, бо вже в сім років я допомагав дідові у бондарній справі. Потім - батькові. Отак з тих пір і бондарюю. Що вмію майструвати? А те, що захочете. Бочки, діжки, цебрики, маснички, барильця... Ще років десять тому, то я за рік міг зробити вісімдесят - сто бочок. А тепер уже не та сила. Ніби здоровий, а втомлююся."*

Розповідав майстер і про технологію виготовлення бочок та діжок, яке дерево для цього годиться. На бочку, наприклад іде тільки дуб. Та щоб без жодного сучечка. На діжечку, в якій господині тісто виробляють, сосна годиться. Вона легка. А на обігайку (обруч) для кришки – теж сосна. На кожен виріб в Івана Івановича свій секрет. От ніхто краще за нього в селі не зробить барило, в якому воду добре зберігати.

"У п'ятдесятих роках держава артіль організувала "Червоний бондар", в якій виготовлялися бочки різних розмірів на пиво, вино, рибу. Та шось не довго ця артіль існувала."*

Працював у артілі «Червоний бондар» Юнчик Семен Остапович, 1928 року народження:

"Ще молодим юнаром почав робити бочки, десь з 15-ти років навчався бондарній справі від батька Юнчика Остапа Івановича. Бочку можна робити з осики, вільхи, але, краще - з дуба. На своєму житті приходилось робити і березову бодню. Можу зробити з дубового матеріалу бочку, цебра, бодню, барило, масницю, діжку, кваску для сиру, підвазонники, вічко, на замовлення в лісгоспзаг виготовляв літрові кружки. Ця справа дуже клопітка, але цікава."*

*Розповідь сільського бондаря Шнита Миколи Федоровича 1950 року народження с. Городище Ківерцівського району Волинської області 

Шнит Микола Федорович"Навчився бондарства від батька у 15-16 років, допомагав у роботі по виготовленню дерев'яного посуду. Спочатку працював шкобелкою, потім стругом правим та кривим стругав клепку,яку треба було сокирою тесати сутками.

Пізніше став сам робити бочки, цебрики, діжки для випікання хліба. Робота з клепкою не легка, бо приходиться стругати, спускати, обрізати вручну, за допомогою стругів, сокири, шкобелки. Для життя воно все потрібне - цебрики для товчіння картоплі, бочки для соління капусти, квашення огірків та інші, дерев'яні діжки для випікання хліба особливо виготовлялися з сосни, осикові бодні для зберігання сала, підвазонники для садіння квіті. Приходилось виготовляти із липового дерева бочечки на мед, тому що липа за своєю текстурою зберігає мед.

Для роботи по виготовленню посуду з дерева потрібно мати хороший інструмент, а саме: сокиру, пилку, струги (правий і кривий), шкобелку, долото, молоток, зубило, пробойника та заклепки для виготовлення обручів, циркуль для виготовлення дна до посудини, лопатень та свердлик для викручування дірок у вухах цебрика, або бочки, натяїч для натягування обручів, набоїч для набивання обручів та інші інструменти.

Щоб виготовити діжку для хліба, або масничку для колотіння масла, потрібно мати сухі клепки із сосни, ясена, осики. Спочатку клепку стружать, потім спускають на спусті під шкобелку, а хто має хороші навики - то на око, тоді вставляють в установник, замірюють і нотують обручі, набивають, виготовляють кружки (дна) і вічко для діжки. Для вічка треба мати ясенову обичайку. Можна виготовити з іншого дерева (ліщини). Вічко використовують для українського обряду: на весіллі обсівають молодих житом, цукерками, і в піснях співають: "ясенове вічко, соснової клепки, дубовеє денце, не журися моє серце". З розвитком науки і техніки дещо удосконаливля розвиток бондарства, клепку стружить на станках, що полегшує працю, але всього не можна зробити на станку, приходиться робити вручну, особливо, правильно спустити, щоб посудина була гарною."*

Юнчик Іван Михайлович. Народився в 1932 році в с.Городище, Ківецівського району, Волинської області.

"Почав займатися бондарством ще змалку, але зараз, нажаль, не займаюсь цим ремеслом, тому що вже старий і руки перетрудилися за стільки літ.

Навчився виготовляти бочки від своїх дідусів. Найбільше люблю працювати з дубом, тому що дуб - це міцна деревина. Якщо ми зробимо бочку з берези, вона довго, так будемо казати, не проживе.

Крім бочок ще вмію робити цебри, також з дуба. Беремо деревину, тешемо, стружимо, заготовляємо, потім складаємо одна біля одної, накладаємо залізний обруч і забиваємо цвяхи. Це описаний процес виготовлення бочки. Для виготовлення бочки користуюсь сокирами, пилками та стругами."*

Нині в Городищі набереться до 20 справжніх бондарів. Старші майстри-городищани – Іван Подзюбанчук, Сергій Шнит, Іван Юнчик, Олексій Мацюк, Леонід Бобик, Микола Шнит, Михайло Приведенець, Петро Юнчик передають мистецтво молодшим. Засмучені майстри-бондарі єдиною проблемою…

НІ, достойних учнів вистачає, ремесло передається в молоді, надійні руки. Турбує те, що бондарство може зачахнути за відсутності сировини. Стихійна вирубка дубів, що «доходить до кондиції» через кілька століть може привести до того, що не буде з чого добути клепку.

Сучасні бондарі Іван Шнит, Анатолій Пушкар, Іван Ройко працюють зі досконалішою технікою, проте за правилом «шести циркулів». Виготовляють нові форми бондарства. Іван Федорович Ройко розповів, що останнім часом добре «йдуть» трилітрові кружки для саун. А ще в моді маленькі барильця для вина та кадуби під вазони. А недавно на замовлення виготовляв для сауни 500 літрову дубову бочку на 4 ніжках. Довго мудрував, але витвір вдався на славу.

 

*записано з розповіді майстрів