Народні умільці. Ковальство

Виробництво заліза та його обробка методом гарячої ковки були відомі на землях сучасної України ще задовго до нашої ери, що значною мірою було зумовлене багатими покладами червоного і бурого залізняка та болотяних руд — на Закарпатті, Буковині, Галичині, Поліссі, Середній Наддніпрянщині тощо.

 

 

 

Ковалі

балада

Коли б не було коваля, нам хліба не дала б земля
Бо всі ці рала і орала рука ковальська виробляла.
І воїн теж на полі бою був воїном, коли мав зброю.
Мечі, і списи, і шаблюки – робили все ковальські руки,
Щити і всяке обладнання для бою і для полювання
Сокири, коси, рогачі, якими штирхали в печі,
У нас і скрізь по всій землі – це все робили ковалі.
Були у них у древні роки і покровителі високі,
Був бог Гефест і Бог Вулкан, святі: Косма і Деміам,
Вони й майстри своєї справи, які для вжитку і забави робили всякі дивні речі,
Усі ви теж напевно, чули, також і про Лівшу із Тули,
який у пору ту глуху, узяв і підкував блоху.
Звичайно ми ще не забули і Гоголівського Вакули,
який з Диканьки до столиці літав на чорті до цариці задля
коханої дівчини (це приклад справжнього мужчини).
Тож мали ковалі по праву повагу, шану, честь і славу.
Так було протягом століть, та час на місці не стоїть.
Помалу стали виростати металургійні комбінати
І вже звичайні ковалі щезли вже й в селі.
Та як бувало вже не раз, взяв знову
помінявся час: ракети, бойові машини, що йшли для знищення людини,
снаряди і колючий дріт пішли для кованих
воріт. Тоді настав такий момент, коли ковальський
інструмент, який вже йшов у забуття, знов повернувся до життя.
І появилися помалу художні вироби з металу,
Які сподобались народу і швидко увійшли у моду.
З'явилось в Луцьку «Джерело», що, мабуть, перше почало
Робити на високім рівні з металу вироби чарівні
Всього – і розуму, і рук – доклав Євгеній Гончарук,
Щоб в створеннім ним «Джерелі»
Зростали нові ковалі,
Щоб процвітало і росло ковальське древнє ремесло.
Хай «Джерело» тече рікою,
Хай молодь йде до нас на зміну,
І ми ковальською рукою
Прикрасимо свою Вкраїну.

С. П. Комариця

25.08.2007

 

Степан Петрович Комариця – народився у с. Преображе, сьогодні це с. Гайове Ківерцівського району Волинської області.

Батько Петро Федорович Комариця теж був ковалем і, мабуть, синові це ремесло передалось спадково.

В юнацькі роки працював помічником коваля у колгоспі, пізніше ковалем у АПТ «Озеро». А з 2003 року працює ковалем у підприємця В.В. Степанюка.

У 2007 році брав участь у фестивалі «Солом'яна птаха», який проходив у Замку Любарта в Луцьку, де став дипломантом.

З 2008 року є членом Спілки ковалів України.

На даний час він ще й активний учасник гуртка художнього слова, та ще й сам пише поезію. Степан Петрович – добра, чуйна людина, хороший сім'янин.

Він є старостою церкви Успіння Пресвятої Богородиці КП, яка з його ініціативи будується в селі.

За останні декілька років Степан Петрович Комариця зробив і подав, як художник, дуже багато ковальських виробів, котрі радують око господарям, перехожим не тільки в Ківерцях та районі, а й за його межами.

 

Ми живем в Гайовому
Як єдина родина
Незалежно з якого
Хто походить краю
Бо в нас ненька одна
Для усіх – Україна
І ми любимо її
Всі як матір Свою.

С. П. Комариця