Історія бібліотек Ківерцівського району

 

Бібліотека – море книг,
Бібліотека – храм науки.
П.Гоць

 

     Споглядаючи минуле, ми дивимося у майбутнє. Скарбницею духовних багатств людства, однією з найміцніших ланок, що поєднують минуле, сучасне і майбутнє є книга. Вона була у великій шані ще за часів Київської Русі.
     В той час існувало чимало книгозбірень при церквах і монастирях, при дворах князів, дружинників та бояр.
     Волинь була книжною землею. Свідками тому є бібліотеки Загорівського і Зимненського монастирів, книгозбірні Острозької колегії, Волинського ліцею, Луцького Хрестовоздвиженського братства та інших культурних осередків.
     Кожне місто, район має свою власну історію, і прагне зберегти і примножити її. Сьогодні ми з глибокою повагою вимовляємо слово “бібліотека”, вкладаємо в нього особливий зміст. І це з повним правом, бо волинські бібліотеки мають свою славну історію.
     Однією з особливостей Ківерцівського району є те, що його територія від дня створення, декілька разів ділилася, об’єднувалася в різні райони. Відповідно, бібліотеки теж належали різним районам.
     Перші бібліотеки в нашому краї були створені при монастирях, церквах.
     Жидичинський монастир святого Миколая існував з XIII ст. При монастирі діяла бібліотека. Основну частину фонду становили рукописні пам’ятки, не лише українські, а й білоруські, російські, латинські, польські, грецькі. За тематикою склад бібліотеки був досить різноманітним. Окрім літургійних книжок (Євангелій, Апостолів і Служебників, Чиновників, Міней, Тріодей) тут зберігалися Ліствиці, Патерики, Прологи.
     Монастирська бібліотека формувалася з книжок, переписаних зусиллями ченців “Ігнатій 23 квітня 1491 р. у Жидичинському монастирі закінчив переписувати Євангеліє, замовлене “служителєм б(о)жиїм (...) архімандритом Ионою. І за рахунок дарів. Переважно книжки дарували магнати і шляхтичі, духовні ієрархи “Гедеон Балабан зробив дарунок 1596 р.
     Кількість книг та їх репертуар залежали від фінансових можливостей монастиря, освіченості його ігуменів та архімандритів.
     У 1843 році монастир ліквідовано, всі будівлі і все інше було передано Почаївській лаврі. Мінялися люди, епохи, на зміну спокою приходили тривожні часи, одна влада проганяла іншу.
     У 20–30–ті роки ХХ ст. село Жидичин торкнулося національне відродження. 19 лютого 1921 року була зареєстрована “Просвіта”. ЇЇ очолювали Іван Бондарук у 1921 – 1922 рр., а потім у 1924-1928 рр. та Іван Перчук – 1923, і 1928-1932 рр., секретарські обов’язки виконував Тиміш Перчук. До складу просвітянської ради входили Петро Настенко та Мирон Селюк. Жидичинська філія, на відміну від усіх інших мала своє окреме приміщення. Це була одна з найчисельнніших філій у 1921 р. нараховувала 56 членів.
     Просвітянська організація мала свою бібліотеку. ЇЇ головним завданням було плекати та поширювати літературу серед народних мас і будити їх національну свідомість, розширювати духовність і кругозір. Бібліотека “Просвіти”, якою завідував Хома Кушнірук, у 1931 р. нараховувала 736 книг.
     Бібліотека була місцем проведення агітаційно–пропагандистської роботи. Жодне святкування Шевченкових роковин не обходилось без читання реферату. Читати лекції для селян Жидичина приїздили просвітяни – інтелегенти з Луцька. Неодноразово приїздив виступати з рефератом на Шевченківські вечори голова Луцької “ Просвіти” директор Луцької гімназії Іван Власовський. 1 червня 1930 р. на вечорі в Жидичині виступав з рефератом про Т. Г. Шевченка відомий письменник Модест Левицький.
     У післявоєнний період бібліотека і клуб були засновані у 1952 р. Бібліотека знаходилася у дедеківській хаті, а клуб у конюшні колишнього Жидиченського монастиря. У 1970 році в селі був побудований будинок культури на 400 місць і в цьому ж приміщенні розмістилась бібліотека. В 1979 р. бібліотека с. Жидичин увійшла до створеної Ківерцівської централізованої бібліотечної системи. Книжковий фонд змінився не тільки кількісно, але й якісно, розширився репертуар книжкових і періодичних видань. У 1979 р. книжковий фонд становив 7617 примірників, надійшло за 1980 р. 367 книг. Бібліотека обслуговувала 1030 читачів серед них 112 дітей. За 1979 р. було видано читачам 11978 примірників, 2011 – дитячої літератури.. У 1980р. книговидача збільшилася і становить 20402 примірники. Бібліотека отримувала 15 назв журналів, і газет – 10 назв.
     Проводилися: читацькі конференції, літературно–тематичні вечори, усні журнали, обговорення книг, бібліографічні огляди, перегляди літератури, диспути, уроки мужності, ленінські читання. Зараз бібліотека нараховує 11000 примірників книг і обслуговує 850 читачів.
     Окрім монастирських бібліотек в нашому краї, були і приватні, це бібліотека родини Радзивілів, яка осіла в Олиці на початку ХVI сторіччя. За довгі роки вони зібрали унікальну колекцію картин, книг авторів зі Світовим ім’ям, рукописи, архівні томи. Бібліотека знаходилась на території костелу, і передавалася з роду в рід. Костьол Святої Трійці був зведений в 1588 році, це був перший, ще дерев’яний. Новий, мурований, костьол зводився протягом 1633-1640 р. При храмі було засновано також духовну семінарію.
     Бібліотека займала велику і красиву кімнату, де стояло багато шаф з книгами в дорогих позолочених оправах. Майже всі книги були на польській мові. Користувалися цією бібліотекою всі хто вмів читати, і знав польську мову.
     Коли до Олики прибули “визволителі”–червоноармійці. Їхні командири з усією революційною ненавистю поставилися до останнього із роду Радзивілів Януша та його багатства у палаці. Адже побачили неймовірне: 365 кімнат, чудово умебльовані, прикрашені скульптурами, живописними полотнами, колекцією старовинної зброї і посуду. Все багатство розтягли, розікрали, а в приміщенні поселили бійців і розмістили коней, а книгами розпалювали багаття.
     У 20–30 р. ХХ ст. на Волині постала повітова “Просвіта”, завданням якої було поширення освіти і національної свідомості серед українського народу. При товаристві діяли хати–читальні.
     В Олиці діяла просвітницька бібліотека, яка була створена у 1922 р.Її називали хата–читальня. Вона займала одну кімнату, яка була красиво оформлена. В центрі кімнати висів портрет Т. Г. Шевченка. На бокових стендах був вивішений план роботи “Просвіти”, план роботи аматорського гуртка (на той час діяв драматичний, а пізніше був створений хоровий).
     Книги були розміщені в гарних шафах. Стояло 2 столи. Фонд бібліотеки нараховував біля 300 книг. Поряд з художніми прозовими та історичними книгами було 72 книги з драматичними творами, 35 книг для дітей і 8 на російській мові. В хаті – читальні було декілька найкращих на той час букварів “Початок” С. Черкасенка. Читачами були не лише дорослі жителі Олики, Миловиці, Турчина, Завороття, Гор’янівки, а й діти. Було 350 читачів.
     Крім книг бібліотека отримувала періодичні видання. В звіті Олицької “Просвіти” за 1928 рік, підписаний секретарем Дмитром Маркевичем, дає уявлення про це: “ Українська громада”, “Наше життя”, “Новий час”, “Сільський світ”, “Громадський голос”, “Світло”, “Народна просвіта”, “Аматорський театр”, “Бібліотечний порадник”, “Рідна церква”, “Золотий голос”, “Сільський господар”, “Український голос”, “Життя й знання”, “Жіноча доля”, “Господарсько – кооперативний часопис”, “Селянський шлях”, “Культура”, “Світ дитини”... Всього 21 примірник. Бібліотекою проводилася пропагандистька робота. Просвітянами – інтелегнтами з Луцька читалися лекції на святкуванні Шевченкових роковин.
     “Провіта” була ліквідована на початку 30-х р. ХХ ст. польською адміністрацією.
     У січні 1940 р. було створено Олицький район. Олика стала районним центром, а 18 жовтня 1940 р. на підставі Указу Верховної Ради УРСР її віднесли до категорії селищ міського типу. В районному центрі містечку Олика поряд з іншими установами було відкрито і біліотеку, яка мала ще й дитяче відділення.
     Вона займала всього одну кімнату. Книг було небагато. Всі вони поміщались на довгих саморобних полицях, які були прибиті від стіни до стіни. Серед них були книги подаровані читачами. Завідувала тодішньою бібліотекою Самсонова Галина Сергіївна.
     В роки війни бібліотека не працювала, принаймі даних про роботу не збереглося.
     В 1947 році було відновлено роботу бібліотеки. Її працівниками були Ступницька Фіонія та Ільчук Афанасія. В 1950 р. Єфімчук Марію Іванівну призначили завідуючою бібліотеки. Бібліотекарем там працювала Денисевич Тетяна Володимирівна. Бібліотека обслуговувала 180 читачів, яким за рік було видано 4320 книг. Книжковий фонд бібліотеки нараховував 3200 примірників.
     В 1957 році Олицький район було ліквідовано і передано до Цуманського району. Бібліотека стала селищною і продовжувала обслуговувати своїх читачів. В 1959 році її перевели у просторніше приміщення, яке було прибудоване до Будинку культури. Бібліотека обслуговувала вже 1867 читачів і видала їм за рік 28 800 книг, а фонд бібліотеки становив 10 000 книг.
     У 1967 році бібліотека переїздить до новозбудованого приміщення Будинку культури, там вона знаходиться і тепер.
     Для бібліотеки було придбано нове обладнання: 42 стелажі, 4 шафи,8 столів, кафедри столи видачі, телевізор та програвач. Книжковий фонд бібліотеки на той час нараховував 30 860 книг. Через два роки у селищі було відкрито окремо бібліотеку для дітей і частину книжкового фонду передано даній бібліотеці.
     Площа дитячої бібліотеки становила 120 кв. м. Сюди входили абонемент 1-9 кл., кімната казок, читальний зал. Вона обслуговувала 1014 дітей, книговидача становила 30 868 примірників.
     У 1979 році бібліотеки селища Олика увійшли до Ківерцівської централізованої бібліотечної системи, це покращило рівень роботи і комплектування бібліотек. У 1980 р. бібліотека для дорослих отримала 1575 книг, журналів 27 назв, 14 назв газет, а дитяча бібліотека отримала за 1980 р. 1168 примірників, журналів 21 назву, 9 назв газет. Книговидача дорослої бібліотеки становила 53794 примірників, дитячої – 15602 примірників.
     Працівники бібліотек вміло пропагують друковані видання. Вони влаштовують книжкові виставки, проводять огляди літератури різноманітної тематики, систематично знайомлять їх з новими надходженнями.
     Всі перетворення в суспільстві на початку 90-х років не обминули і бібліотек селища Олика. Скоротилось фінансування на комплектування, на передплату періодичних видань, на зарплату. Але не зважаючи на це бібліотеки працюють і ведуть пошук нових форм і методів роботи, розширення репертуару платних послуг.
     Головною бібліотекою системи є центральна районна бібліотека для дорослих. Яка має свою історію.
     1939 рік приніс для Ківерець значні зміни, що привели їх згодом в ранг середнього,навіть не містечка, а міста. Ківерці стали районним центром. Але по суті це сталося лише після 1944 р. коли Ківерці звільнили від німецької окупації.
     Звертаючись до газети “Ленінський шлях” – органу Ківерцівського райкому КП(Б)У та районної Ради депутатів трудящих Волинської області. Було виявлено, що в листопаді 1946 року в нашому районі діяло 10 клубів і 18 хат–читалень. Переглянувши накази Ківерцівського районного відділу культури за 1947 рік, стало відомо, що в 1947 р.було проведено передачу районної бібліотеки від Тарнавської Олені Олександрівні Піпі, яка працювала на посаді директора районної бібліотеки з 1947 по 1951 рік. В бібліотеці проводяться доповіді та лекції на різні теми, організовуються голосні читки газет, книг. Тут можна відпочити і почитати свіжі газети, журнали, політичну або художню літературу.
     Поряд з сільськими бібліотеками новими книгами поповнювалась і районна бібліотека. “Цього року районна бібліотека поповнилася великою кількістю книжкових новинок, серед них є твори В. І. Леніна, Й. В. Сталіна, наукова і художня література, книги О. Пушкіна, Л. Толстого, М. Шолохова, Ванди Василевської, І. Тургєнєва, М. Коцюбинського, П. Тичини, збірники віршів і пісень радянських письменників”.
     Завданням районної бібліотеки є популяризація книги серед мас, залучення якнайбільше читачів. Колектив бібліотеки організовує книжкові виставки, вивішує бібліотечні плакати, списки рекомендованої літератури, проводиться конференції (по роману Павленка “Щастя”). Щоб ознайомити трудящих з книжковим фондом бібліотеки та обслужити їх книжками на місті роботи працівники бібліотеки відвідують підприємства та установи райцентру. У 1949 р. бібліотека обслуговувала 434 читача.
     У 1979 році створено централізовану бібліотечну систему. І районна бібліотека стає головною бібліотекою системи. Її сучасна назва – районна бібліотека для дорослих. На час утворення до складу ЦБС входило 60 бібліотек–філіалів, книжковий фонд яких нараховував 533 305 книг, і обслуговували вони 51 530 читачів.
     Книжковий фонд районної бібліотеки для дорослих на початок 80-х років становив 48 773 книги, обслуговувала вона 4 370 читачів. Ківерцівська ЦРБ стала центром духовного і громадського життя м. Ківерці. Тут відбуваються різноманітні масові заходи з різними аудиторіями: юнацтвом і школярами, пенсіонерами і ветеранами Великої Вітчизняної війни.
     Час вимагає удосконалення форм і методів, а популяризація літератури – творчого підходу. Саме в такому напрямку і працює районна бібліотека для дорослих. Читачі вже звикли до того, що вони можуть не тільки взяти і почитати книгу, але й зустрітися з авторами цих книг у бібліотеці, поспілкуватися з ними, як це було на прем’єрах книг С. Гупала “Світанки над Західним Бугом”, М. Гаврилюка “На нивках”, Г. Політковської “ Формула життя в серці з Богом”.
     Всю свою роботу бібліотека здійснює в тісному зв’язку з владними структурами, громадськими організаціями, вишукують спонсорів, щоб вижити і задовільнити запити читачів новою книгою чи газетою, запровадили в практику роботи платні послуги.